A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Глодоська громада
Кіровоградська область, Новоукраїнський район

Історія села Глодоси

Глодоси (до 1784 року — Сухий Ташлик) — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Сухого Ташлику, за 25 км на північ від районного центру і за 22 км від найближчої залізничної станції Адабаш. Населення — 2735  чоловік, Сільській Раді підпорядковані також села Вербівка  і Мар’янівка.

Про те, що ця місцевість була заселена ще в глибоку давнину, свідчать археологічні знахідки. На околиці села розкопано курган доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та знайдена кам’яна баба кочівників XI—XIII ст. Визначною археологічною пам’яткою є поховання з трупоспаленням воєначальника VIII ст. н. е. з дорогоцінною зброєю та великою кількістю нагрудних прикрас.

У письмових джерелах населений пункт згадується під 1750 роком. Перші поселенці, вихідці з Молдавії, назвали його Сухим Ташликом. Поселення було сотенною слободою Новослобідського полку, з 1764 року — шанцем Єлисаветградського пікінерського полку, а з початку 70-х років тут розміщено роту Молдавського гусарського полку. 1784 року село перейменовано на Глодоси. 1787 року тут було 70 дворів, у них мешкало 286 осіб чоловічої статі. Населення — переважно державні селяни — займалося хліборобством, скотарством, рибальством.

1821 року в Глодосах розташувалася 3-я Українська уланська дивізія. Місцевих жителів було перетворено на військових поселенців, які поєднували важку військову службу з сільськогосподарською працею, платили земельну ренту, давали гроші на утримання військової адміністрації, забезпечували провіантом своїх постояльців — уланів. Вони лише тимчасово мали право користуватися господарським реманентом, який вважався військовою власністю. Навіть на придбання чи продаж якогось майна поселенець повинен був мати дозвіл офіцера.

В 1835 році, зі зміною структури військових поселень, що були поділені на округи, тут розмістився штаб 3-го ескадрону другого округу Новоархангельського полку. Згодом село увійшло до складу 1-го округу 6-ї волості. Воно було повністю переплановане і перебудоване військовою адміністрацією. З’явилося ряд будівель військового призначення: приміщення штабу, школа кантоністів, офіцерські будинки, цейхгаузи, конюшні, склади, манежі тощо.

29 січня 1863 року Глодоси з населенням 5883 чоловіка стали містечком — центром однойменної волості Єлисаветградського повіту. Жителі його, віднесені до категорії державних селян, за указами 1866—1867 рр. одержали по 5 десятин землі на ревізьку душу4. 1885 року в Глодосах налічувалося 1418 господарств, з них 334 володіли 8192 десятинами, а 1083 — 4416 десятинами. Селяни, не маючи змоги як слід обробити землю через відсутність знарядь виробництва, одержували низькі врожаї.

Біднякам доводилося найматися до поміщиків і куркулів, які платили їм по 15—60 коп. за день, і лише під час косовиці та молотьби — по 94 коп. Малоземелля, злидні змушували сільську бідноту шукати кращої долі в Томській, Оренбурзькій та інших губерніях. Але й там їх життя було не кращим. У пореформений період в Глодосах розвивалися місцева промисловість і торгівля. В 70-х роках XIX ст. тут було 4 олійниці, 51 вітряк, 9 кузень, 4 шинки і 10 крамничок.

У 1899—1901 рр. населення містечка спіткало стихійне лихо — недорід. Люди гинули від голоду. Спалахнула епідемія тифу. Повітове земство змушене було відкрити медичну дільницю, але одному лікарю було не під силу боротися з епідемією — щодня помирало близько 10 чоловік.

Доведене до відчаю селянство піднімалося на боротьбу. На початку 1903 року в Глодосах почала діяти соціал-демократична організація, до якої входили представники селян-бідняків і прогресивної інтелігенції, що вели агітаційну роботу серед населення, ставили питання про розподіл поміщицьких земель.

У травні вони розповсюдили листівки, в яких закликали трудящих до боротьби з царизмом. Організація підтримувала зв’язок з Єлисаветградським, Миколаївським та Одеським комітетами РСДРП, які надсилали прокламації і літературу. Влітку 1904 року її учасники очолили страйк селян і робітників поміщицької економії. Страйкарі вимагали поліпшення умов праці та збільшення заробітної плати.

Весною 1905 року соціал-демократи вже мали свій гектограф, на якому друкували листівки. Вони знову організовували виступи місцевих селян і робітників, проводили революційну роботу в сусідніх селах — Гусівці, Забарі, Завадському, Якимівці, Юр’ївці та інших. Бідняки і середняки вимагали повернення відрізків, зниження орендної плати. Були випадки захоплення поміщицьких земель.

Поміщики не раз викликали козаків 33-го Донського козачого полку, що розміщувався в Єлисаветграді, для приборкання селян. Влітку 1905 року до Глодос прибув губернатор з охороною. Він виступив перед населенням з промовою, в якій закликав не йти за революціонерами. Проте трудящі села з обуренням сприйняли її і закидали губернатора камінням.

Масова несплата податків призвела до того, що 23 листопада 1906 року до Глодос прибув загін із 40 карателів. Наступного дня до волосного правління зігнали населення. Підосавул вимагав видати революціонерів, але селяни мовчали. Тоді почали бити нагаями всіх підряд, навіть дітей. Жорстоким катуванням піддали Т. Тимофеева,С. Мороза та інших.

Потім були проведені обшуки й арешти. Начальник херсонського губернського жандармського управління доносив департаменту поліції:    «…На сході висічено декілька селян, які раніше відмовилися платити податки… Потім пред’явлені вимоги виказати всіх агітаторів, які підбурювали селян не платити податків; якщо не викажуть, кожен третій буде висічений…»

І далі повідомляв: «…селяни нікого не видали і при обшуках члени протиурядової організації Остапенко, Нестеренко, Шуліка, Давид і Михайло Зафтонови, Добровольський, С. Бублик і С. Шимженіст не знайдені …

Всі вищезгадані селяни, відомі за агентурними відомостями своєю злочинною діяльністю, шкідливо впливали на населення». У відповідь на розправу в повіті та за його межами розповсюджені листівки Херсонського губернського комітету сільських організацій РСДРП: «Що робить російський уряд?», «Розправа царських катів з селянами в Глодосах».

Внаслідок проведення столипінської аграрної реформи кращі землі опинилися в руках куркулів, основна ж маса селян розорялася. Селяни й надалі змушені були йти в найми до куркулів та поміщиків, шукати заробітку в містах, переселятися до інших районів країни. Тільки протягом 1906—1913 рр. 84 сім’ї виїхали з Глодос до Томської губернії і Тургайської області.

Незадовільним було медичне обслуговування жителів села. Медпункт з одним лікарем, відкритий лише на початку XX ст., не міг прийняти всіх хворих, тому вони часто зверталися до знахарів, що було однією з причин високої смертності населення, особливо серед дітей (37 проц.).

Населення було майже повністю неписьменним. Парафіяльна школа, в якій навчалися переважно діти заможних селян, відкрилася тут 1873 року. В 1885 році з 7430 жителів грамоту знали 520 чоловіків і 69 жінок, у т. ч. серед селян — 357 чоловіків і 3 жінки.

Після довгих клопотань жителі села добилися відкриття 16 листопада 1887 року церковнопарафіяльної школи, до якої ходило 68 хлопчиків і 17 дівчаток. Через шість років у церковній сторожці почала працювати ще одна школа, її відвідувало 18 хлопчиків і 5 дівчаток. Напередодні першої світової війни в Глодосах було 2 школи, де навчалося всього 206 учнів, переважна ж більшість дітей залишалася поза школою.

Так, чотирнадцятирічному І. Машковському відмовили в прийомі до школи через відсутність місць, і хлопець покінчив життя самогубством. Та навіть за таких тяжких умов передові вчителі робили все можливе, щоб нести в маси знання. Тепло згадував завідуючого першою школою X. О. Божора у творі «Степ» колишній його учень, український радянський письменник Терень Масенко.

Малоземелля, тяжкі податі, злидні, голод, національний гніт — таким було життя трудящого люду Глодос, яке правдиво зобразила в творах «Степовими шляхами», «Глухі села» українська радянська письменниця П. А. Страшнова (Пашківська), що народилася тут. Вона писала: «…Майже вся земля панська, людям ніде дітись — самі в пекло йдуть, в найми».

Перша світова війна ще більше загострила соціально-економічні суперечності в селі. Сотні чоловіків погнали на фронт. Чимало їх загинуло в імперіалістичній бойні. В цей час у Глодосах проводили революційну роботу по-більшовицькому настроєні В. Т. Нестеренко, М. П. Остапенко.

Наприкінці 1916 року в селі почалися заворушення; солдатки вимагали від волосного правління допомоги за вбитих на війні чоловіків, молодь уникала призову до армії. Пожвавилася революційна робота після повернення поранених фронтовиків, які збирали селян і читали їм газети, роз’яснювали програму більшовиків.

Дізнавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію, жителі Глодос на початку березня 1917 року вигнали поміщиків. Присланий з Єлисаветграда загін міліції не зміг повернути поміщицьке майно його власникам. Наприкінці місяця відбулися вибори до Ради селянських депутатів, куди увійшли, головним чином, есери, меншовики й один більшовик — М. II. Остапенко.

У квітні повітове земство скликало сход для прийняття присяги Тимчасовому уряду, але селяни відмовилися це зробити і розійшлися. У відповідь на ноту Мілюкова глодосці провели демонстрацію протесту. Уродженець села матрос Й. Н. Добровольський, що приїхав з Кронштадта, розповів землякам про ленінські Квітневі тези. У грудні створено Глодеський партосередок.

Звістку про Жовтневе збройне повстання в Петрограді біднота Глодос сприйняла з радістю. У лютому 1918 року при активній допомозі єлисаветградських робітників у селі встановлено Радянську владу, обрано військово-революційний комітет, головою якого став В. К. Нестеренко.

Але в березні Глодоси захопили австро-німецькі війська. Спираючись на окупантів, українські буржуазні націоналісти відновили тут старі порядки. Вони примусили селян повернути поміщикам майно, худобу та працювати на них. В кінці квітня до села повернувся голова Глодоського партосередку М. П. Остапенко, який брав участь у роботі Таганрозької наради більшовиків України.

Він проінформував про її рішення односельців. За ініціативою більшовиків на початку червня створено підпільний ревком і партизанський загін під командуванням Я. Г. Калька, які повели рішучу боротьбу з австро-німецькими загарбниками.

Після вигнання іноземних інтервентів і гетьманців жителі Глодос боролися проти петлюрівців, від яких село визволили частини Червоної Армії разом з місцевими партизанами. В першій половині лютого 1919 року в Глодосах відновлено Радянську владу, обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

20 березня волосний партійний комітет, що відновив свою роботу, провів загальні збори, на яких були присутні 16 чоловік. У прийнятій на них постанові говорилося про необхідність озброїти всіх комуністів, приймати до лав партії лише свідомих бідняків, а для вивчення теорії комунізму щотижня проводити співбесіди.

У квітні за ініціативою партійної організації в селі створено комсомольський осередок у складі 8 чоловік. Першочерговим завданням волосного партійного комітету та органів Радянської влади було наділення селян землею. Біднота одержала по 2 десятини на їдця. В колишньому поміщицькому маєтку організувалася комуна в складі 40 родин, яка мала 103 десятини землі, 50 коней, 40 корів, 80 овець тощо. Її очолював виконавчий орган — рада.

Та радянському будівництву заважало куркульство, різні банди. В середині травня в Глодоси увірвалися григор’євці. Вони вбивали партійних і радянських працівників, грабували й тероризували мирне населення. На боротьбу з ними виступив загін бідноти, яку очолив командир Я. Г. Калько та комісар І. П. Трипольський.

В бою з бандитами загинуло 14 радянських активістів: А. В. Вовненко, М. Г. Винокуров, В. П. та І. П. Дулі, Т. Г. Красножон, X. М. Леуш, І. П. та М. П. Пичі, Т. П. Рябокінь, С. Т. Тимофеев, М. С. Сосна, П. X. Удод, Г. І. Ситько, Г. В. Степаненко.

1922 року в селі встановлено обеліск, на якому викарбувано прізвища цих мужніх борців за Радянську владу. Боротьба з контрреволюцією особливо загострилася в серпні 1919 року, коли село захопили денікінці. Вони повернули поміщикам землю, забирали в селян коней, хліб, примушували їх відробляти різні повинності.

На початку січня 1920 року частини Червоної Армії вигнали білогвардійців. В селі остаточно відновлено Радянську владу, створено ревком на чолі з Гросулом. Його земельний відділ розділив серед бідноти землю та конфісковане поміщицьке майно і худобу. Згодом обрано сільську Раду.

У червні в Глодосах організувався комітет незаможних селян у складі 429 чоловік, його очолив колишній наймит М. М. Діордіца. КНС подавав допомогу Червоній Армії в боротьбі з контрреволюцією, згуртовував бідняків. Він розгорнув наступ на куркульські елементи, відібравши в них понад трудову норму (1,5—1,8 десятини) землі, реманент, худобу, перерозподілив відібрані лишки між бідняками і малоземельними селянами.

У відповідь на заклик партії «Незаможник, на коня!» до лав незаможницького полку вступили 23 глодосці. В 1920 році відділ народної освіти відкрив школи й клуб. Почала працювати професійно-технічна школа на 50 учнів.

Після закінчення громадянської війни жителі села приступили до відбудови народного господарства. З ініціативи незаможників 1921 року створено прокатну станцію.

Тут сконцентрували конфіскований у поміщиків сільськогосподарський реманент, яким за доступну плату користувалися бідняки. Кошти, зібрані за прокат, йшли на ремонт, придбання сільськогосподарських машин і знарядь. У квітні 1923 року організувалося сільськогосподарське кредитне товариство, що надавало бідняцько-середняцьким господарствам кредити для купівлі машин та насіннєві позички.

Партійний і комсомольський осередки та КНС багато зробили для зміцнення союзу бідняків з середняками, провадили велику виховну роботу. На зборах парт-осередку розглядалися такі питання, як створення політгуртків, робота серед жінок, розгортання антирелігійної пропаганди.

Важливим завданням комуністів села була організація кооперативних об’єднань. У 1924 році створено артіль «Сільський господар», до якої вступило 22 бідняцьких господарства. Вона мала 140 десятин землі, необхідний сільськогосподарський реманент, а згодом придбала трактор і молотарку.

Члени артілі на колективних ланах збирали значно вищі врожаї, ніж одноосібники. За господарські досягнення Єлисаветградська окрколгоспспілка в 1924 році преміювала їх.

Значна увага в ті роки приділялася розвитку охорони здоров’я. В 1922 році сільрада передала колишній попівський будинок під лікарню, в якій працювали лікар, фельдшер, акушерка, а в 1925 році при ній відкрили пологове відділення й аптеку. В Глодосах була й ветеринарна лікарня, що обслуговувала 16 навколишніх населених пунктів.

Під керівництвом сільської Ради, партійного та комсомольського осередків успішно велося культурне будівництво. В 1923 році в селі працювали 3 семирічні та одна професійно-технічна школи. Наступного року за участю комсомольського осередку в школах створено загони юних ленінців, а в 1926 році прийняла учнів ще одна початкова школа.

Своє дозвілля доросле населення проводило в сельбуді, відкритому 1923 року. При ньому працювали бібліотека, довідкове бюро, яке роз’яснювало питання радянського будівництва, юнацька спортивна секція. У 1927 році село було радіофіковане. В сельбуді почали демонструвати кінофільми.

Після XV з’їзду ВКП(б) дедалі більшого розмаху набирав кооперативний рух. У 1927 році виникли сільськогосподарські товариства «Спільна праця» і «Громадська праця» та машинно-тракторне — «Червоний орач». Через рік організувалися ТСОЗи «Червоний клин», «Хлібороб», сільськогосподарська артіль ім. Т. Г. Шевченка, 1929 року — колгосп «Червоний колос». Протягом 1929—1930 рр. з’явилися колгоспи «Червоний партизан», «12-річчя Жовтня», «Правда» та ін. В 1930 році 85 проц. селянських господарств Глодос об’єдналися в 10 артілей.

Проведенню колективізації намагалися перешкодити куркулі, які вели ворожу агітацію, вдавалися до збройних нападів на радянських активістів. Від рук класових ворогів загинув голова колгоспу «Червоний колос» комуніст Я. М. Чорний. Все це викликало гнів і обурення основної маси населення, яке вимагало виселити ворожі елементи з села. Прохання було задоволено. Суцільну колективізацію в Глодосах завершено 1931 року, 2182 господарства вступили до колгоспів.

Хоч і мали артілі на той час свої труднощі, колгоспники Єлисаветградського округу для допомоги колгоспам Одещини і Миколаївщини в 1930 році створили буксирну бригаду, до складу якої від глодосців увійшов голова артілі «Правда» Д. Г. Остапенко. Її члени роз’яснювали селянам переваги колгоспного господарювання, допомагали створювати колективні об’єднання та виконувати плани хлібозаготівель.

В організаційному та господарському зміцненні значну допомогу глодоським колгоспам подала Капустянська МТС, заснована 1931 року, і її політвідділ. Під керівництвом партійної організації розгорнулося соціалістичне змагання між артілями, бригадами і ланками за високоякісна і дострокове проведення всіх сільськогосподарських робіт.

На перше місце в ньому вийшов колгосп «Червона перемога». У серпні 1935 року трудівники артілі першими в районі зібрали врожай. Хмелівський райком КП(б)У (Глодоси належали до Хмелівського району) відмітив їхню роботу. Райпартком і райвиконком закликали колгоспи району рівнятися на це господарство.

В 1936 році колгосп «Червона перемога» зібрав у середньому по 18 цнт зернових з гектара і продав державі 12 тис. цнт хліба. На одержані кошти було куплено 7 вантажних автомашин. На честь XX роковин Великого Жовтня трудівники артілі зобов’язалися виростити по 25 цнт зернових і 250 цнт цукрових буряків з га. Зобов’язання своє вони виконали.

Колгоспи ім. Будьонного, ім. 17-річчя Жовтня в 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки і занесені до Книги пошани ВСГВ. Широко розгорнулося змагання за право взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1940 року. Його здобули артілі ім. Будьонного та ім. Карла Маркса. По 26—27 цнт зернових з га зібрали ланки О. М. Шевченко і О. Г. Шевченко з колгоспу ім. Будьонного, їх також занесено до Книги пошани ВСГВ.

У передвоєнні роки медичне обслуговування здійснювали лікарня й амбулаторія. Трудящі добилися значних успіхів у розвитку культури й освіти. В 1928 році Глодоси стали селом суцільної письменності. З 1932 року почала працювати середня школа, а в 1936 — колгоспна консерваторія з 5 факультетами: вокальним, фортепіанним, духовим, народних інструментів та балетним, на яких навчалося 150 дітей. Розвивалася художня самодіяльність. При будинку колгоспника відкрито бібліотеку, організовано хор, драматичний і танцювальний гуртки.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, 550 мешканців села одразу ж пішли захищати Батьківщину. Ті, що залишилися в тилу, будували оборонні укріплення на річках Синюсі й Висі, евакуйовували вглиб країни техніку, колгоспне майно, худобу.

1 серпня 1941 року фашисти окупували Глодоси. Середню школу перетворили вони на катівню: в її стінах загинуло понад 30 патріотів. Всього ж гітлерівці стратили 127 місцевих жителів, у т. ч. Г. Н. Бериндю — голову сільради, М. С. Лавриненка — голову артілі, В. Силенка — бригадира колгоспу, К. І. Ворону — фельдшера, А. М. Торішнього та І. С. Федорченка — депутатів сільської Ради, комуністів І. Масенко, М. Я. Карпенко та інших;

10 родин вони вивезли до Хмельового і там на території садиби МТС живими кинули в криницю. 250 юнаків і дівчат відправили на каторжні роботи до Німеччини. В селі Козакова Балка в 1943 році розстріляли комуністів К. С. Ворону, Г. Т. Гросула, Д. К. Гросула, I. X. Нудного і Н. П. Шовкуту. Їх імена викарбувані на гранітній плиті пам’ятника. Незважаючи на лютий терор, жителі села чинили опір окупантам, саботували їх заходи.

16 березня 1944 року 14-а гвардійська стрілецька дивізія ім. Яна Фабриціуса 33-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії вигнала з Глодос фашистів. 940 жителів села в лавах Червоної Армії громили ворога, 300 з них віддали життя за честь і незалежність Вітчизни. На братській могилі встановлено пам’ятник загиблим воїнам. 346 учасників Великої Вітчизняної війни з Глодос нагороджено орденами і медалями Союзу РСР.

Одразу після визволення села почала працювати сільська Рада, відновили діяльність 10 колгоспів, в яких налічувалося 1687 працездатних — в основному жінки і підлітки. Першої після визволення весни хлібороби орали кіньми, волочили коровами, яких було в селі лише 20 голів, сіяли вручну. Незважаючи на ці труднощі, плани хлібозаготівель вони виконали достроково. За доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни понад 200 трудівників нагороджені медалями.

Радянські люди, як могли, допомагали фронту. Колгоспники вносили свої заощадження до фонду оборони. Жителі Глодос зібрали гроші на будівництво танкової колони «Кіровоградський комсомолець», а також на побудову літака, який передали своєму односельцю старшому лейтенанту І. М. Артеменку. На цій машині льотчик-земляк громив фашистів, визволяючи Радянську Молдавію.

Наприкінці 1944 — на початку 1945 рр. до села почали надходити машини і худоба з інших братніх республік, що сприяло швидшій відбудові зруйнованого господарства. Держава поставила сюди 2 трактори, 3 молотарки, 53 сівалки, 33 жниварки. Після закінчення війни повернулися колишні фронтовики, в артілях збільшилася кількість працездатних.

Партійна організація та сільська Рада мобілізували колгоспників на виконання плану четвертої п’ятирічки. Протягом 1946—1950 рр. значно зросло поголів’я рогатої худоби, коней, свиней, птиці. Колгоспи придбали 5 двигунів, 7 автомашин, 4 сівалки, 31 жниварку тощо. У 1950 році вони досягли довоєнного рівня виробництва.

Того ж року відбулося об’єднання артілей — замість 10 стало 4. Швидко міцніла економіка колгоспів. Прибуток у 1956 році становив близько 5,59 млн. крб. У 1958 році артіль ім. Кірова одержала з кожного гектара в середньому по 24,1 цнт. зернових. Через рік тут перейшли на грошову оплату праці.

Зміцненню матеріально-технічної бази колгоспів сприяло те, що 1960 року з чотирьох артілей створено дві — ім. Кутузова та ім. Фрунзе. Вже через п’ять років у колгоспі ім. Кутузова було 33 трактори, 18 автомашин, 17 комбайнів, 1511 голів великої рогатої худоби, 1250 свиней, 1280 овець. Колгосп ім. Фрунзе мав 40 тракторів, 21 автомашину, 31 комбайн; тут утримувалося 2540 голів великої рогатої худоби, 2317 свиней, 1260 овець.

Виконуючи рішення Комуністичної партії та Радянського уряду, глодосці рік у рік досягали нових успіхів у виконанні завдань восьмого п’ятирічного плану. В 1969 році за збільшення виробництва і продажу сільськогосподарської продукції, зниження її собівартості, підвищення продуктивності праці колегія Міністерства сільського господарства СРСР і ЦК профспілки робітників сільського господарства визнали артіль ім. Фрунзе переможцем у всесоюзному змаганні та присудили їй перехідний Червоний прапор і першу грошову премію.

За значні успіхи у змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп ім. Фрунзе відзначений Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, а 105 чоловік — ювілейними медалями. Голова артілі І. Н. Кондратьев, який 13 років очолює господарство, був делегатом Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників, нагороджений орденом Леніна.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, жителі села добилися значних успіхів у розвитку сільського господарства в 1971 році. Трудівники артілі ім. Фрунзе виростили на гектарі зернових по 34,7 цнт, соняшнику — по 20 цнт, цукрових буряків — по 320 цнт, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 56 цнт м’яса. Грошовий прибуток господарства становив 2,2 млн. крб. Колгоспники артілі ім. Кутузова зібрали з гектара зернових по 34,9 цнт, соняшнику — по 20,8 цнт, цукрових буряків — по 316 цнт, виробили молока на 100 га сільськогосподарських угідь — по 294,8 цнт, м’яса — по 34,5 цнт.

Грошовий прибуток тут становив 1,6 млн. крб. Йдучи назустріч 50-річчю утворення СРСР, глодосці борються за дострокове виконання планів 1972 року. Вони також взяли підвищені соціалістичні зобов’язання у рільництві дев’яту п’ятирічку виконати за чотири роки, у тваринництві — за чотири роки і шість місяців.

Багатьох трудівників села за самовіддану працю відзначено урядовими нагородами, у т. ч. орденом Леніна агронома О. О. Дигаса і механізатора А. В. Мохонька, орденом Жовтневої Революції — комбайнера А. Ф. Двірнього, орденом Трудового Червоного Прапора — вівчара М. В. Чуйка, телятницю В. М. Чухрій та інших.

Зростання продуктивності праці дало можливість підвищити заробітну плату трудівників. Так, середньомісячний заробіток доярки в колгоспі ім. Фрунзе становив 142 крб., механізатора — 129 крб. Збільшилися заощадження колгоспників. В 1971 році 1659 вкладників тримали в ощадкасі понад 1,1 млн. карбованців.

Протягом 1961—1970 рр. в селі з’явилося близько 350 нових житлових будинків, споруджено приміщення будинку культури, лікарні, середньої школи, З дитячих ясел, 5 крамниць, 4 будинків тваринника, 2 бригадних клубів тощо. Прокладено 16 км водопроводу, 8 км дороги з твердим покриттям. Глодоси повністю електрифіковані і радіофіковані, з’єднані асфальтовим шляхом з райцентром.

Споживча кооперація постачає колгоспників усім необхідним. Її товарооборот в 1971 році становив близько 1,9 млн. крб. Лише за останні три роки трудящі через кооперацію придбали 424 пральні машини, 644 телевізори. У кожній сім’ї є велосипеди, понад 70 колгоспників мають мотоцикли, а 20 — легкові машини.

В сільській лікарні на 55 ліжок працює 4 лікарі і 20 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. 1971 року в Глодоській середній школі 609 дітей навчали 53 вчителі. З 1126 її випускників за післявоєнні роки 393 здобули вищу освіту, багато з них трудяться в рідному селі трактористами, комбайнерами, тваринниками, агрономами. Для тих, хто працює, відкрито вечірню школу.

При будинку культури із залом для глядачів на 550 місць є гуртки художньої самодіяльності, що налічують 110 аматорів. У фонді місцевої бібліотеки 11 тис. книг, ними користуються 1270 читачів. Жителі Глодос 1971 року передплатили 5500 примірників газет і журналів.

Велику роботу щодо розвитку економіки й культури, поліпшення медичного і побутового обслуговування населення проводить сільська Рада, у складі якої 60 депутатів, серед них 33 комуністи, 2 комсомольці.

4 парторганізації села, в яких налічується 117 членів і кандидатів у члени партії та 3 комсомольські, що об’єднують 252 чоловіка, спрямовують свої зусилля на підвищення трудової і громадської активності жителів. Партійна організація колгоспу ім. Фрунзе — одна з кращих на Кіровоградщині.

Вона багато уваги приділяє лекційній пропаганді та удосконаленню форм і методів культурно-масової роботи: в будинку культури і в бригадних червоних кутках провадяться цікаві тематичні вечори, виступають передовики виробництва, вчителі, лікарі, агрономи, влаштовуються концерти колгоспної художньої самодіяльності. Досвід її масово-політичної роботи узагальнено обкомом партії і рекомендовано всім парторганізаціям області.

Уродженцями Глодос є чимало діячів науки і культури, серед них поет Т. Г. Масенко (1903—1970) та письменниця П. А. Страшнова (Пашківська; 1905—1970), художник Ф. С. Козачинський (1864—1922), доктор медичних наук, професор Київського медичного інституту С. Л. Тимофеев.

Великі здобутки глодоських трудівників за роки Радянської влади. Та ще прекрасніші перспективи перед ними відкриваються в майбутньому.


Сучасний стан села

В селі Глодоси є все необхідне для проживання. Є два дитячих садки , дільнична лікарня, в якій діє терапевтичне відділення на 10 ліжок, реєстратура, кабінет лікарського прийому, стоматологічний кабінет, палата денного перебування, оглядовий кабінет, маніпуляційний, операційно-перевязувальний блок, кабінет функціональної діагностики, фізіотерапевтичний кабінет, лабораторія, пункт швидкої допомоги, кабінет статистики. Для старих, немічних людей виділені окремі палати для постійного проживання. В селі є Будинок культури та Глодоський сільський клуб,

які і тепер працюють. Колективи художньої самодіяльності беруть активну участь в районних оглядових конкурсах. Працівники культурних закладів в своїй роботі використовують нові форми роботи, залучають багато молоді до занять в гуртках. При клубах працюють бібліотеки. В селі є також сільрада, Свято-Покровська церква (пам’ятка архітектури), пошта, млин, близько 10 приватних магазинів, є два приватні колгоспи: ПАФ “Глодоси” та ТОВ ім.. Фрунзе, яке є за показниками найкращим в Новоукраїнському районі.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь